Як розбудувати суспільну довіру: про що дискутували на міжнародному семінарі

В Київському центрі УКУ міжнародні та українські науковці, суспільствознавчі та філософи разом шукали шляхи як долати суспільну недовіру в українському суспільстві та інших пострадянських країнах. Дводенний науково-практичний семінар організований Міжнародною асоціацією гуманітаріїв, Аналітичним центром за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Захід почався лекцією відомого експерта в темі та приятеля УКУ — Френсіса Фукуями. Обговорення продовжилися в колі відомих українських науковців та дослідників — Валерії Корабльової, Олександра Пасхавера, Олени Стяжкіної та інших.

Під час семінару організатори прагнули порефлексувати про кризи вертикальної та горизонтальної довіри, з’ясувати, куди розсіявся той імпульс довіри, що виник на Майдані та якими є перспективи для розбудови довіри до інституцій та співгромадян.

Обговорення розпочалися із лекції американського політолога, філософа та публіциста Френсіса Фукуями. Ще на початку він відзначив, що довіра не може бути першочерговим об’єктом для аналізу, адже вона є похідним явищем від загального соціального капіталу країни. Утім, Фукуяма наголосив, що відчуття довіри є водночас і результатом спільних цінностей та прагнень, і запорукою ефективної діяльності спільноти, релігійного осередка, держави. Переходячи до теми вертикальної довіри, тобто, довіри до влади, американський професор навів приклади з історії Італії, Франції та Радянського союзу, виснуючи, що від позиціонування державної влади залежить рівень загальної довіри в суспільстві та довіри до влади, зокрема. Фукуяма також поділився своїми враженнями від сучасної української історії:

“Я вражений Україною. Те, що тут є громадянське суспільство — я щиро здивований. У 90-х я передбачав, що для цього потрібно було б значно більше часу. Коли сталася Помаранчева революція, я сказав: «Хм, це цікаво, дуже цікаво». Я дійсно не очікував, що в Україні з’являться люди, які вийдуть протестувати проти корумпованого президента. Коли ж Помаранчева революція не призвела до позитивних зрушень, я подумав: «Дуже погано, в України був чудовий шанс». Але у 2013–2014 роках це знову сталося. Це складно пояснити, зважаючи на те, що колись тут був Радянський Союз».


Повне відео виступу Френсіса Фукуями ви можете знайти тут, а тези з виступу — тут.

Уже в наступній панелі до дискусії приєдналися українські експерти Валерія Корабльова, Євген Глібовицький та Ярослав Рущишин. Звертаючись до досліджень рівня суспільної довіри в Україні, докторка філософських наук Валерія Корабльова вбачає, що причиною критично низьких показників є історичні події, які крок за кроком атомізували українське суспільство та підтримували ворожість до іншого. На відміну від цих історичних травм, зазначила експертка, Майдан міг стати і став цим моментом, який уможливив довіру до незнайомця. Водночас Корабльова наголосила на тому, що участь у Революції Гідності брали 10 % громадян, а ще половина — підтримували Майдан:

«Проте інша половина країни були проти. Виходить, що є пасіонарна меншість, а є більшість, яка постійно сумнівається. І на фоні інфантилізму та відсутності усвідомлення своїх політичних потреб ця більшість стає порожнім позначником, аудиторією, яка думатиме так, як захоче будь-який популіст».


Визнаючи, що культурні патерни змінюються значно важче й повільніше, ніж ідеї, а поверхове прийняття євроінтеграції, демократизації і верховенства права як стратегічних орієнтирів не гарантувало автоматичної зміни поведінкових практик і образів мислення, Корабльова наполягає на зміні настанови:

«У нас має бути випрацювана настанова на кооперацію заради суспільного блага. І не лише з подібним, а й навіть за умов інакшості. Мені йдеться саме про таку довіру, коли заради добробуту ми відкриваємося іншим і будуємо разом майбутнє. Але ця відкритість до іншого — одна з ключових проблем і українського і світового масштабу».

Експертка також вважає, що суспільство має усвідомити частку власної відповідальності за те що відбувається в країні: «Фукуяма правильно помітив, що працюючі інституції викликають довіру, але суспільство має вкласти інвестувати цю довіру, щоб інституції запрацювали».

Журналіст та політолог Євген Глібовицький теж пояснює кризу довіри в українському суспільстві історичними травмами: тоталітарною та колоніальною. На думку експерта, перетин цих двох травм викликає вже не просто ураження, а нездатність побачити можливий вихід. Він звернув увагу на те, що будь-яку історичну травму не слід сприймати як щось із минулого, натомість варто дивитися на неї як на процес у сучасності:

«Коли ми дивимося на те, що відбувається в Донбасі та Криму чи на президентських виборах спостерігаємо спробу хакнути політичну систему — ми помічаємо, що травма не є залишковим явищем, яке розсіюється, вона перебуває в процесі постійного розвитку».

Зокрема, тоталітарна травма, на думку Глібовицького, спричиняє неможливість довіряти державі. Відтак, одним із її наслідків є так зване отруєння громадянським суспільством: «Громадянське суспільство починає перебирати на себе більшість функцій держави — і втрачає бачення перспективи, а країна перебуває в перманентній революції».


Олександр Пасхавер, який мав слово після Олени Стяжкіної, звернув увагу на те, що говорячи про кризу довіри, варто завжди розуміти, що наслідки можуть бути переплутаними із причинами. Утім, він зазначив, що для нього особисто Революція Гідності стала переламним моментом у історичному розвитку України. На його думку, криза довіри, яку ми спостерігаємо сьогодні, свідчить не стільки про поразку Революції, скільки про серйозність проблеми, що її неможливо подолати одразу:

«Чому Майдан, який виражав поняття про майбутнє найбільш активної частини населення, не закінчився створенням впливових структур? Для мене це було проявом нашого фундаментального недоліку. Коли ми не довіряємо, ми захищаємося. Але ми йдемо далі захисту. Ми не довіряємо більше, ніж нам потрібно. Процес недовіри дуже стійкий».

Серед позитивних аспектів Пасхавер відзначив суттєве послаблення Росії, у тому числі, завдяки якому Україна змогла перейти на новий етап історичного розвитку. Висловивши надію, що російське послаблення буде тривалим, Пасхавер висловив оптимістичний погляд на українське майбутнє: «Я думаю, що такі процеси не бувають короткими й це дає Україні шанс стать справді незалежною країною».


Філософ та перекладач Олексій Панич, якому дісталася роль опонента в панельній дискусії, відзначив, що відсутність горизонтальної довіри між українцями також зумовлена історично. На прикладі двох моделей поведінки, правомірної та неправомірної, він пояснив, що неможливість довіри між громадянами України викликана тим, що вони не можуть одразу визначити, з ким вони мають справу, адже ані регіон походження, ані мова співрозмовника не можуть достовірно свідчити про цінності, які він сповідує. Відтак, не маючи змоги перевірити, з яких засад відбувається спілкування, а також не знаючи, чого очікувати, українці надають перевагу недовірі й тактикам захисту.

Основна частина семінару складалася з 3 панельних дискусій, на кожній з яких виступали 8 учасників. Участь у обговореннях взяли науковці та експерти із різних країн регіону. Особливу увагу організатори присвятили дослідженню думки молодих дослідників і громадських активістів, чиїм виступам та дискусіям присвятили другий день семінару. Тези з панельних дискусій другого дня з’являться незабаром.

За матеріалами УКУ

Другие новости

Facebook

НОВИНИ Й АНОНСИ


ФОРМА ЗАЯВИ ВСТУПЛЕННЯ В МАГ
APPLICATION FORM

Форма заяви


ПАРТНЕРЫ

American Council of Learned Societies

Association for Slavic, East European, and Eurasian Studies

Український католицький університет

Аналітичний центр УКУ

Лятучы ўніверсітэт

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Европейский университет в Санкт-Петербурге

Европейский гуманитарный университет

Міжнародний фонд “Відродження”

Інстытут палітычных даследаванняў “Палітычная сфера”

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна